«Зараз це все перейшло в ту стадію, коли це боротьба добра зі злом» - Віталій Кім

Віталій Кім був бізнесменом, трохи грав у баскетбол і за кілька років до війни зацікавився політикою. Потім політика зацікавилась ним - Президент призначив його головою Миколаївської обласної державної адміністрації.

•  Читайте більше на Telegram-каналі. Приєднатися до нього можна ТУТ 

Сьогодні про Кіма складають легенди, пишуть йому вірші і створюють меми. Інтерв'ю чи коментар у голови ОВА, здається, взяли вже усі іноземні видання. І справа не тільки в тому, що Миколаївщина - прифронтова і фронтова. Справа ще й в самому Кімі, який за місяць став відомим по всій країні і набув авторитету, який дозволив йому мобілізовувати жителів так, що страху перед круговою обороною міста не лишалось.

Інтерв'ю записувалось на кількох локаціях - на дорозі, яка наразі ремонтується, в полі, де йде збір урожаю, та в студії редакції.

На дорозі наразі проходить процедура з експлуатаційного утримання. Віталій Кім попередив, що локацію повідомляти не можна.

- Взагалі під час війни у нас може відбуватися ремонт доріг, це можливо?

- Ми можемо обслуговувати дороги, які є в мобілізаційному плані військових, які потрібні для військових.

- Називати цю дорогу можна?

- Не треба. Ми працюємо, як можемо, підтримуємо.

- Тобто це лише експлуатація?

- Так.

- Взагалі ще до війни основним акцентом програми Президента були дороги. Ми були дуже раді, що їх продовжують ремонтувати великими темпами. Але потім прийшли росіяни і розбомбили їх. Не прикро?

- Звісно прикро. Там дуже велика кількість доріг, яка пошкоджена чи потребує ремонту, особливо мостів. Нічого ми з цим не зробимо, зараз пріоритети трохи інші.

- Але можна сказати, що після війни у нас буде фонд, буде можливість їх поремонтувати, щоб у нас знову були наші гарні дороги, чому так заздрять росіяни?

- Та ми все будемо ремонтувати, у нас є список, дороги займають там більше половини. Інфраструктурні об’єкти, мости, дороги. Будемо це все робити.

Далі ми переїзжаємо на поле, де йде збір урожаю.

- Кілька тижнів тому ви говорили, що з вивозом зерна з поля ви ще якось розрулите проблему, але експортувати його важко, ціна маленька. А щодо самого вивозу, ви казали, що люди зможуть працювати вночі, щоб не порушувати теплового режиму, але є комендантська година. Ви вирішили це питання?

- Це розпорядження зараз готово, ми фінальну стадію проходимо, спілкуємось з суміжними областями нашими, щоб воно кореспондувало. Щоб не збирати черги на кордонах. Розпорядження вже готове, сьогодні-завтра воно буде підписане. Воно стосується того, що може техніка в комендантську годину вивозити, може спецтехніка за погодженням з РДА працювати вночі. Щодо переміщення негабаритного вантажу, на жаль зараз не працюють у нас реєстри, підприємці просто не можуть замовити супровід і отримати дозвіл на переміщення комбайнів, тому було прийняте рішення, що можна переміщуватись без дозволу, але в супроводі двох машин – одна спереду, інша ззаду. Вночі не можна, тому що погана видимість. Це все вже опрацьоване, зараз воно вийде і буде працювати. Це полегшить людям роботу, але основна проблема – ціна і логістика. Дуже важко працювати.

- Насправді, скількох відсотків податків ми позбуваємось саме через війну?

- Давайте я скажу так – є крупні платники податків, вони платять централізовано – це перше. Основне джерело надходження обласного бюджету – це ПДФО. У нас за рахунок того, що військові платять ПДФО, у нас виконується бюджет. Ще. Це стосується обласного бюджету. Але ті податки, які платять фермери, ті гроші, які отримують люди, вони ж обертаються в економіці регіону. Цієї обертаємості у нас зараз нема. Все дуже повільно, довго, все зараз стоїть. Тому цифри там якісь є, з обласного бюджету, що отримують заплату робітники державного сектору, комунального. Це все буде. Але що стосується малого бізнесу, підприємств, все дуже погано.

- Є приклади кількох підприємств в області, наприклад Баштанський сирзавод, він закрився наразі, не працює, а в Баштанці мабуть кожен другий працював на заводі. Потім село Українка, там було підприємство з коровами, їх зараз вивезли, бо село обстрілюється. Таких прикладів сотні. Що з цим робити?

- Таких підприємств наразі дуже багато. Але ви привели приклади – це два з 12 найбільших підприємств цього сектору, які не працюють через військову агресію, і великих підприємств, які мають значення для того населеного пункту, в якому вони знаходяться. Вони не перенесені, але вони не працюють, перш за все, через пошкодження власності, інфраструктури, полів. Так, звісно, будемо допомагати. Я маю надію, що вони будуть запускатися тут знову. Вони зараз не можуть працювати.

- А корів ми повернемо з Дрогобича?

- Ну, звісно, куди ми дінемось. Корів треба було врятувати, вони б загинули, це призвело би до екологічної катастрофи. Це справа самого підприємства, вони тут зареєстровані, податки йдуть сюди. Тому не треба про це говорити, корів врятували.

- Щодо стану сел. Коли ми розмовляли з Олегом Пилипенко (голова Шевченківської ОТГ, - ПН), якого нещодавно врятували від полону, він казав, що бачив, як зруйновані села. З деяких сел просто виїхали люди, їх там немає і там вже немає сіл. Знову ж таки, існує вірогідність, що ці села будуть відбудовані колись?

- Програма Президента є на те, що будуть відбудовані всі населені пункти, ми зараз рахуємо збитки, кількість домівок, які повинні відбудуватися і заселитися. Я вважаю, що далі буде краще ніж раніше. Але це все наразі сумно, дійсно, є села, де 70% будівель чи зруйновано, чи пошкоджено. Дуже багато зруйновано, дуже багато шкоди нанесено російськими окупантами, все це будемо відбудовувати. Основна проблема – не це. Нам хоче допомогти весь світ у відбудові нашої країни. Наразі треба перемогти в війні і зупинити цю орду. Зараз це все перейшло в ту стадію, коли це боротьба добра зі злом. Просто є ті, що хочуть знищувати, мародерити і красти, ґвалтувати, і є ті, що хочуть просто звільнити і сказати: «Отвалите от нас». Коли це все закінчиться, то звісно ми все відбудуємо.

- А скільки років?

- Якщо брати приклад інших країн, які в післявоєнний час відбудували свої міста, села і території, це займає від 3 до 10 років. Але свобода того варта.

***

- Я згадала епізод, це було за два тижні до війни, ми були в аеропорту. У вас запитали тоді, чи ймовірний напад, бо ця тема як раз була тоді дуже на часі. І ви тоді сказали: «Пейте чай, ничего не будет». От ви тоді знали чи, може, здогадувались, що напад більше ніж ймовірний? Або ви реально думали, що нічого не буде?

- Кожен робить висновки через призму свого особистого досвіду і як би він вчинив. Я ніколи не зміг би здогадатися, що путін візьме і піде війною на Україну. Тоді, 23-го я до останнього не знав і сперечався з друзями, що цього не буде.

- Тобто навіть армія на кордонах не переконувала?

- Навіть армія на кордонах, навіть аналітики. Я завжди хочу вірити в краще, я сподівався, що все-таки є залишки мозку і він не піде війною.

- Тобто о 5 ранку, 24 лютого для вас це була несподіванка така ж як для всіх?

- Я спав.

- Як це було? Перші дні.

- Стресові. Відчував страх і нерозуміння, що буде відбуватися, але розумів, що точно це погана річ сталася 24 і треба щось робити.

- Коли ви відчули, що ви вирівнялися? Ми всі адаптувалися. Коли ви це відчули?

- Я буду намагатися згадати, коли були вибухи, стрілянина, це перший чи другий день. Я не буду приводити конкретну ситуацію, але треба там було щось переміщувати, а з іншого боку стріляють, мені кажуть: «Та це можуть наші стріляти», я кажу – стоп! Ми зупинились на стоянці Південного Бугу, темно, всі панікують. Якісь постріли. Кажуть – треба їхати, а я кажу – погодьте, дайте подумати. Ми там 15 хвилин щось походили, у той час воно стабілізувалося і все.

- Арестович (радник голови ОП Олексій Арестович, - ПН) якось сказав, що він в перші тижні був на 99% впевнений, що Київ візьмуть. І взагалі, що у нас погане майбутнє. А як у вас це було?

- Я вам приведу приклад, Арестович має військовий досвід. Це не моя аналітика, але я знаю, що ті старі військові в книжках, вони кажуть, що коли десятикратна перевага військ, треба що зробити – правильно, треба здатися, іншого виходу нема. Але на щастя ці молоді офіцери, ТРО, патрульна поліція, вони не знали, що є такі книжки, де треба здаватися. І я не знав, що треба здаватися. Команда була у хлопців, які і в Херсоні, на Київщині, їм дали гранатомет і сказали – ворог буде йти звідси. Все, його завдання стріляти і захищати свою Батьківщину. І це нас врятувало, тому ще не всі знали, що треба здаватися, якщо що. Ніхто не думав про це, і саме тому я гадаю, що Арестович був впевнений, що Київ захоплять.

А щодо нашої ситуації, особливо коли взяли Херсон, звісно, такі думки були. Але рішення було – так не можна, не здамо, будь що буде, там будемо дивитися, коли був кінець.

- Щодо Херсону, багато людей задають питання, як так сталося. Арестович знову ж таки колись так емоційно відреагував, що ми про…, ви пам’ятаєте, що. Не було у вас питання, а чому так сталося? Зараз Миколаївщина – оборона півдня. Але якщо б Херсон не здався, то може було б краще.

- Ну дивіться, ворог же просунувся не тільки в Херсоні. Це була і Чернігівщина, і Сумщина, і Харківщина, і Київ, і Херсон.

- Ну, але ж був план оборони Херсону. І казали, що він був, але були, в тому числі, люди, які зрадили і здали місто, в тому числі працівники правоохоронних органів.

- Якщо поміняти містами Херсон з Миколаєвом, незрозуміло, як би було. Можливо Миколаївщина провалилася б, а Херсон би вистояв. Це й шокова реакція, на яку розраховували росіяни. Я не готовий відповісти, чи це була наша помилка, чи ні.

- Скоріше питання, чи були питання у вас.

- Ці питання, які б не призвели ні до чого, це минуле. Треба розбиратися після вже. Я опікуюсь тим, що можу. Тому оці всі сторонні речі, я їх повідкидав. Коли ми прийдемо в Херсон, ми будемо розбиратися, де тут мінні поля, чи були, чи не були. Тоді це буде мені потрібно, чи комусь іншому. Але наразі я цим не займаюсь.

- Ви були головою державної адміністрації, наразі військової. Але ви не військовий. Які обов’язки з’явились нові?

- Усі що були і плюс військові.

- І як це?

- Я нещодавно своїм друзям казав, що, думаю, після війни піду на військову кафедру та теоретичні знання зберу. Вони потрібні, але ми дуже швидко вчимось. Зараз ми з військовими розмовляємо однією мовою, тому не важко.

- А щодо вашої команди, як вона зараз працює?

-Один з заступників, він випав на певну кількість днів, був звільнений і він відразу пішов в ЗСУ. Вся інша команда, коли зібралася, ми обговорили, я сказав, подумайте, якщо хтось хоче поїхати. Наступного дня всі зібрались і сказали: «Ні, ми поїдемо, якщо ти поїдеш». Все, не було варіантів інших.

- Тобто ви серйозно запропонували їм поїхати?

- Так. У мене були люди, які, я знав, залишаються, але на загал я команді запропонував, що всіх розумію, у всіх сім’ї. Але 80% залишились.

- Тобто були ті, хто поїхав?

- Ну хтось поїхав з часом, хтось після обстрілу, хтось після ракетного удару. У кожного своя історія, у когось в сусідній дім прилетіло. Але на загал 80% залишились.

- Було бажання поїхати? Ви ж людина, у вас теж є страх.

- Ні. Є такий метод, як не хвилюватися, у спортсменів, наприклад. Пропонують уявити, що ти вже вмер. Чого ти боїшся, смерті? Ну все, ти вмер. Тепер далі розумій, що ти вмер, що ти далі будеш робити до цього часу. Тобто майбутню смерть прийняти як даність від ракети, чи від чогось. І вже робити щось до цього часу. Тому не було цього. І не буде, мабуть. Я виїжджав неодноразово і на «нуль», і так далі. Нема вже з третього дня… Емоції, адреналін вже не виділяються.

- В перші дні до нас все-таки вони зайшли, окупанти, і були в центрі міста бої. Я розумію, що не все можна казати, але у людей питання, як так сталося? Як так сталося, що вони були так близько і зайшли в місто?

- Може заблукали, може це була розвідка, може був прорив. Це на карті треба пояснювати, тому що одне ОТГ було в напрямку Вознесеньку, інше на Миколаїв. Чи може це бути відволікаючим маневром, чи ні. Але можливості до Миколаєва виїхати у них були, тому що коли Збройні сили відступилися до Миколаєва, вони зажалися в місто. У них взагалі були накази обороняти свої частини. Ми з Марченко тоді вирішували це питання. Ми дали їм можливість підійти близько. Але ненадовго.

- А це був єдиний раз?

- Ні, там було багато разів, коли відбивали артилерією ЗСУ, намагались вони багато. А зійшли вони – найближча точка міста – це Кульбакіно. Є ще кільце Калинівське, там було дуже багато боїв.

- Ви кілька разів оголошували, що місто готується до кругової оборони. Це реально дуже страшно чути.

- Чому?

- Тому що мова вже не про те, що вони десь там луплять з РСЗВ з 60 кілометрів. Мова йде про те, що місто стискається і ми готуємось до нападу. Але, коли ви це казали, ви додавали: «Люди, виносьте шини, кладіть на перехрестя, готуйте коктейлі Молотова». Ваш запит виконали за півгодини, це реально круто. Це б реально допомогло, або це було для того, щоб люди були більш сміливі і не боялись діяти?

- А я не знаю, це допомогло чи ні. Для людей це точно допомогло. І, розуміючи, що російська армія гірша набагато ніж наша, що у них там молодці без комунікацій люди, ти заїжджаєш в чуже місто вороже, і як вже піде. І тут ти бачиш, що там дим, туди тобі страшно їхати. Це прості інстинкти. А у нас би був час для військових. І в принципі ми не хотіли бачити нікого в місті. І з коктейлями Молотова. Коли вони є – їх можна кинути. Коли нема – можливості захищатись в принципі нема.

- Щодо вашої співпраці з Дмитром Марченком. Деякі люди кажуть, що його недооцінили, а вас переоцінили. А як ви вважаєте?

-Мене не оцінювали.

- Вам вручили орден.

- У нас різні вертикалі влади і підпорядкованість. У військових своя, у нас своя – це перше. Щодо Марченко, це інша історія, я не можу сказати, що там за взаємовідносини, чи оцінили його роботу. Оцінили. Це був симбіоз такий. Це не можна, це не можна… Ці речі, які він зробив через свій характер, досвід і обізнаність. В регіоні він по прізвищах знав людей, хто де, хто на що здатний. Він працював таким чином, щ у нас разом з цивільними велика команда збудувалися за день. І кожен бігав зі своєю справою як мураха. Той може рити окопи, той везе, той паливо, той гуманітарну, той логістику. Всі розібрали задачі. З військовим так само, вони об’єднувалися як до Центру прийняття рішень. Це спрацювало і дало результат. Зараз все стабілізувалося, все по-іншому, і люди дістали військову книжку, як треба щось робити. І воно працює по іншим параметрам. В полі – це одне, захист – це інше. Він своє завдання виконав на 100%.

- Тут питання в тому, що це політика. Люди, які кажуть про недооцінку Марченка і переоцінку вас, вони якимось дивним чином так співпадає, але ці люди є, скажімо так, дуже гарної думки про нашого екс-президента Петра Порошенка, бо Марченко працював при Порошенку, а ви при Зеленському, і це боротьба.

- Нема політики в війні. Один з найкращих фахівців, яку я забрав до себе з боєм до війни – це Оля Малярчук, яка від Порошенка і говорила різні заяви, але я взяв на себе відповідальність. У мене є план, я знаю, що я роблю. Ось цей яскравий приклад, як працює команда, коли є спільна мета. Ви краще у неї, як у представника, задайте це питання. Їй не задають це питання, вона була в епіцентрі цих подій, працювала і зі мною, і з Марченком, всі разом працювали. І це не все. У нас ще є нардеп Костенко, він від «Голосу». Тут не має значення минули. Про минуле Марченка він мені через тиждень розповів.

- Тобто на війні немає політики?

- Коли тут падають снаряди, нема. Коли вони тут падають, а ти там сидиш далеко, то може бути. Але у нас не було.

- Ні для кого не секрет, що ви стали відомим по всій країні. Про вас вже меми роблять, жарти складають. Це все тому що ви дивитесь на росіян не як на жах і кошмар, а як на дебілів, які щось гамаються, але не можуть. Не знаю, ви це робите спеціально чи ні, але це спрацьовує. Як вам відчуття, що ви відомий?

- Про це не думається, час трохи коли звільняється, це питання вже неодноразово було. Ставлюсь до цього ніяк. Індиферентно. Буду використовувати цю популярність, що популяризувати Миколаїв після війни. Зараз про Миколаїв знають по всьому світу, тому що це одна з ліній фронту. У нас буде розвиток туризму. Ми їздили, перевіряли дороги, дороги ми відбудували, а туристів нема. Ставлюся до цього спокійно.

- В Київ працювати не плануєте?

- Ні. Я про це не думав. Спочатку перемога, потім думати.

- До вашого завжди оптимістичного настрою почали ставитися не дуже добре, коли ракета влучила в ОДА. Померло багато людей. Ви записали відео ще до того, як почали розбирати завали, і пожалілися, що не встигли «айкоси» забрати. Я розумію, що ви – нормальна людина, яка не ставить сигарети вище за людське життя. Але як так сталося?

- Це одна з моїх помилок, я там був, по дорозі, вже їхав на роботу. І я питаю, скільки там було людей, мені доповідають: «Та наче обійшлося, було 9 людей, 8 витягнули, одного ще бачимо, він живий, обійшлося». Коли я це говорив, я вважав, що жертв нема. І коли там ще обрушилось і почали діставати людей, яких там не повинно було бути, то тоді вже я зрозумів, що там будуть жертви. Але на час, коли я жартував, мені доповіли, що жертв нема.

- Я можу помилятись, але, мені здається, після цього ви стали знімати менше відео.

- Ні, просто функцію інформування, підтримку духу воно зараз менше потрібно, тому що всі адаптувались. Роботи багато, було ще більше, це відео спілкування з людьми, воно допомагало якось відволіктись. Так я працюю, як кажуть, легко. Воно так здається, що легко, але є серйозні моменти, а є більш спокійні.

- Мер Миколаєва Олександр Сєнкевич здебільшого записує песимістичні відео, а ви – позитивні. У вас різні дані, чи різні погляди на ситуацію?

- Це різне бачення ситуації. Люди всі різні, по-різному бачать ситуацію. Ми іноді не те, що сперечаємось, коригуємо. Ну це виключення, тому що він – самостійна людина, працює на місто, з перших днів з нами поруч. Його робота не менш важлива – він забезпечує місто. Звісно, ті, хто на першій лінії, там більше уваги приділяється, але забезпечення, яке на себе взяла команда Сєнкевича, вони не менше зробили і повністю брали участь у захисті міста.

- Миколаїв захоплять?

- Ні.

- Це 100%?

- Ну давайте 99%.

- Ви нещодавно казали 50 на 50%. До речі, збільшилась кількість ракетних ударів чомусь, ніхто не розуміє. Які взагалі у них плани по Миколаєву?

- Перше – це відповідь на Зміїний, по Чорному морю. По-друге, вони погрожували бити по Центрам прийняття рішень. Вони по ним не б’ють, не знають, де вони. Також їм потрібні результати для їхнього телевізора – Зомбі ТВ. Вони бють просто по агропідприємствам і доповідають, що знищили склад з паливом чи технікою. Якщо підсумувати всі втрати, про які вони розповідають, то у нас армія більша ніж російська.

Тут дуже багато факторів. Якщо брати передову, то там взагалі інше. У них є там командування старе, є визначення цілей. Щось хтось собі придумав один в хворій голові, вони роблять, так як сказали.

- А як ви вважаєте, чи може так бути, що вони зрозуміють, що не захоплять нас і почнуть просто лупити по нам і знищувати, як вони лупили по тим містам, які вони не змогли захопити, а потім зайшли, коли вже міста не було.

- Вони не захопили жодне місто, містяни не підкорились.

- Але окупація є.

- Інші міста, як Маріуполь, вони його знищили все. Бо не змогли захопити.

- Такий сценарій можливий в Миколаєві?

- Можливо, але давайте заспокоїмось таким чином, що це довгий період часу, що не можна за один день прийти і захопити місто, Маріуполь три місяці захоплювали. Тому через два місяці поговоримо, яка буде ситуація на фронті.

- У вас є знайомі в росії?

- Ні. Є в Абхазії.

- Не було, з ким поговорити за ті чотири місяці, щоб спитати, чому почали війну?

- Ні, в мене не було часу на ці дурниці з ними ще розмовляти. Все було зрозуміло відразу. Зрозуміло, прораховано відразу – їхня позиція, рівень адекватності, зазомбованості.

- Тобто у вас не було здивування, що народ, який живе недалеко від нас, просто бажає нам всім смерті?

- Ні. З 2014 року люди вважають, що ми напали на Донбас, ополченці і таке інше. З 2014 року вони впевнені в цьому, і про Бандеру, і про все таке інше. Це не новина, це 8 років робили, а то і раніше.

- А ви злі на них?

- Я? Я можу посміхатись і робити погані речі.

- Коли закінчиться війна?

- Коли ми переможемо.

**

- Що від нас хоче путін?

- Ну, в голову лізе відразу – відсмоктати. Він хоче, щоб ми жили гірше ніж вони, він боїться, що в України вийде інтеграція в Європу, вона буде успішною країною, і тоді його електорат каже – чому у них краще, ніж у нас.

- У нього щось вийде?

- Ні. У нього виходить псувати нам життя, це в нього виходить, це велика держава і це не перший рік відбувається і це їхня стратегія, це було і раніше. Він завжди намагався впливати на нашу країну, щоб гальмувати наш розвиток. Що в нього вийде – ми з цим боремось і хочемо, щоб у нього нічого не вийшло.

- Тобто Україна переможе?

- Звичайно, у нас нема іншого виходу. І зараз все всі карти лежать на столі, зараз принципова точка, всі все розуміють, ніякої особливої дипломатії нема, є військові, є війна і результатом буде наша перемога.

Спілкувалась Юлія Акимова, спеціально для «Преступности.НЕТ»