У Вознесенську посмертно нагородили захисника Андрія Пахаря орденом «Хрест Героя»

15 квітня 2026 року у першому відділі Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відбулася тиха і важка подія.

Батькам загиблого Захисника України Андрія Пахаря вручили орден «Хрест Героя» — посмертно. Це була не просто офіційна церемонія. Це була зустріч із болем, який нікуди не зникає.

• Читайте більше в нашому Telegram-каналі. Приєднатися до нього можна ТУТ 

Андрій народився на Житомирщині, згодом разом із родиною переїхав до Південноукраїнська. Після школи обрав будівельну спеціальність, пройшов строкову службу, працював, їздив у відрядження. Жив звичайним життям — виховував дітей, був поруч із родиною.

У грудні 2024 року його мобілізували. І він став до лав захисників.

Служив у складі 3-го механізованого батальйону, був лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу зв’язку. Виконував бойові завдання на Харківщині, Сумщині, Донеччині, а також виконував бойові завдання поблизу кордону на курщині — був там, де це було потрібно.

У листопаді 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки він отримав тяжкі поранення. 22 листопада його серце зупинилося у лікарні. Йому було 47. У нього залишилися донька, син і батьки.

Під час вручення нагороди у залі майже не було слів.

Разом з орденом батькам передали бригадний прапор — як символ служби їхнього сина, його підрозділу, його побратимів.

Один із військовослужбовців став на коліно, схилив голову і передав прапор батькові. Мати тримала нагороду в руках і не могла стримати сліз.

Вона дивилася на неї довго, ніби намагаючись вмістити в цьому погляді все — і біль, і любов, і пам’ять.

Нагороду вручили представники першого відділу Вознесенського РТЦК та СП. Поруч були ті, хто розуміє ціну таких втрат — без зайвих слів, просто поруч.

Інколи про людину найточніше говорять не гучні слова, а тиша після них.

Світла пам’ять Андрію Пахарю.

І вдячність — яка не вимірюється жодними нагородами.

Джерело