«Мусимо працювати не гірше, та навіть краще, ніж до війни»: інтервʼю з головою Вознесенської районної ради Спартаком Гукасяном

Від Вознесенщини фронт відійшов і ворог відступив. Попри загрозу обстрілів і бомбувань, тут триває активна робота з відновлення нормального життя. На передній план виходить діяльність бізнесу, підприємств і організацій.

Водночас не менш важливо забезпечити потреби людей, зокрема біженців, які знайшли тимчасовий прихисток практично в кожній громаді. Як нині вдається зорганізувати економіку району та налагодити життя його постійних і тимчасових мешканців? Яку роль у цьому процесі відведено «районному парламенту»? Про це розповів Спартак Гукасян, голова Вознесенської районної ради:

- Скажу одразу: райрада працює. В умовах війни, дещо в іншому форматі, але робота не припиняється.

Почну з себе. З першого дня воєнних дій я - на місці, нікуди не від’їжджав. Працюю, відповідно до функцій очільника районної ради і згідно з тими умовами, з якими наша країна зіткнулася, – це війна. Разом з очільниками громад і керівництвом військової комендатури району вибудовуємо оборонні лінії, формуємо гуманітарну допомогу, організовуємо перевезення сімей, які потребують допомоги, ведемо іншу необхідну на сьогоднішній день роботу.

Усі ми добре знаємо, що в перші дні березня бойові дії велися безпосередньо у Вознесенській, Єланецькій, Бузькій, Прибужанівській і Дорошівській територіальних громадах. Тож зрозуміло, що збирати депутатів, проводити сесії та пленарні засідання було вкрай важко. Увесь цей час ми з моїм заступником перебували на своїх місцях, а працівники апарату райради виконували роботу у віддаленому режимі. І вже два місяці як працюємо без перебоїв, практично щодня тримаємо зв’язок із депутатами. Багато наших обранців, як і має бути, знаходяться в своїх громадах, допомагають землякам конкретними діями. Хтось займається гуманітарною допомогою, хтось вступив до тероборони і до сьогодні несе службу в добровольчих батальйонах із захисту населення та території.

•  Читайте больше на нашем Telegram-канале. Присоединиться к нему можно ЗДЕСЬ 

Остання сесія райради була 23 лютого 2022 року. За день до того, як почалася війна. Одним із головних питань на той час була якраз підтримка бюджетом тероборони. Наступну сесію, з огляду на сьогоднішні події, ми зможемо провести вже в червні. Усі повноваження як обласної, так і районної ради, згідно з Законом про місцеве самоврядування, залишаються.

Водночас ми прекрасно розуміємо, що з 24 лютого наказом Президента за згодою Верховної Ради всі районні державні адміністрації, яким безпосередньо райрада делегує повноваження, стали районними військовими адміністраціями і виконують дещо інші функції, ніж були до війни. Перш за все, це штаби оборони, робота з представниками Збройних сил України, тероборони, іншими гілками влади. При тому ми не повинні забувати, що країна має жити, економіка працювати, податки сплачуватися. Тож питань додалося, і скажу чесно: роботи стало вдвічі більше.

Завдяки децентралізації, ми, наприклад, виграємо в тому, що отримали можливість більш детально займатися соціальними та економічними питаннями як у громадах, так і в цілому в районі.

- Продовжуючи тему економіки, - про бюджет району. Як і наскільки він сьогодні наповнюється? Яка роль райради в його розподілі?

- Почнемо з того, що ще до війни бюджетним і податковим кодексами наповнення районних бюджетів на централізованому рівні було зупинено. Почалася друга стадія децентралізації, коли кожна громада стає самостійною. Тобто ми можемо працювати лише в тому форматі та в тих фінансових обсягах, які залишилися. У бюджетному кодексі це називається вільні залишки. У районному бюджеті є вони і безпосередньо та субвенція, яка надається державою та громадами району для оплати праці працівників апарату райради. Усі інші кошти, які до цього надходили до бюджету району, нині розподіляються на кожну громаду окремо.

Якщо вести мову про громади, їх у нас в районі 13, то, перш за все, дуже хочу їм подякувати. Простим громадянам, які, попри те, що нині всім тяжко, оплачують комунальні послуги, перераховують податки та інше. Бізнесу, який сьогодні не лише допомагає в тому, щоби оборона району та кожної громади була на найвищому рівні, а й сплаченими податками наповнює бюджет. Головам громад, які, не зважаючи на військові дії, виконують свої обов’язки, працюють з бізнесом, з сільгоспвиробниками, теж забезпечують поповнення бюджету. Завдячуючи їм усім, кожна громада Вознесенського району виконує свій бюджет на тому рівні, який на сьогодні є плановим.

- На Вознесенщині знайшли прихисток чимало біженців, які рятуються від війни. Наскільки вагома благодійна допомога, що надходить до району і яку наші громади надають тимчасово переміщеним особам?

- Я скажу так: Вознесенськ нині є центром гуманітарної допомоги. Тому що, по-перше, це місто районного значення, а по-друге, це логістично дуже ефективно. Тож більша частина гуманітарної допомоги надходить саме до Вознесенська для подальшого розподілу в громади району. Щодо компаній і підприємств-благодійників, то їх дуже багато. Від цілої низки європейських і американських фірм до місцевого бізнесу, який розвивається тут, у нас на місці. Допомагають усім: населенню - продуктами харчування, побутовою хімією, ліками, захисникам - військовою формою тощо. Надає гуманітарну допомогу як жителям громад, так і представникам добровольчих батальйонів і штаб народного депутата України Артема Чорноморова.

Думаю, не буде перебільшенням сказати, що кожен мешканець наших громад на теперішній час має все необхідне, що дозволяє йому не занижувати свій рівень життя.

На сьогоднішній день тільки офіційно у Вознесенському районі проживають більш ніж 11 тисяч переселенців. Їх прийняла практично кожна громада. Надають належні побутові послуги, житло та інші пакети гуманітарної допомоги, якої потребують ці люди. Я стовідсотково переконаний, що ми не знайдемо сьогодні якусь сім’ю переселенців, яка може сказати, що щось вони не отримали та щось їм не надала місцева чи державна влада. Всі повноцінно працюють на те, щоб люди не відчували дискомфорт, перебуваючи не в своїх оселях, не у себе вдома.

- Чесно кажучи, Южноукраїнськ зі зміною статусу, – увійшовши до складу Вознесенського району, не відчув істотних змін. Яка роль райради в життєдіяльності міста енергетиків? Яку роль відіграє місто-супутник ПАЕС у житті району?

- Я ніколи не поділяв, а на сьогоднішній час війни тим більш не поділяю ані людей, ані наші населені пункти на статуси. Переконаний: все, що можна робити, треба робити, і не за статусом, а просто по-людськи.

Понад 100 днів ми протистоїмо сильному та зухвалому агресору завдяки й тому, що, не зважаючи на якісь повноваження, кожна громада, зокрема й громада Южноукраїнська та колектив Південноукраїнської АЕС, допомагають повноцінно всім, чим можуть для посилення власної та загальної обороноздатності. Так, за допомогою Южноукраїнської міської ради на тому етапі війни було фінансово підтримано створення додаткових опорних пунктів, блокпостів, окопів, бліндажів. Скажу, що Южноукраїнська міська рада надала допомогу районній військовій адміністрації від місцевого бюджету для того, щоб ефективніше та оперативніше створити ці оборонні споруди.

Тож без перебільшення зазначу, що тісне співробітництво в нас існує зі всіма громадами, з усіма бюджетами та з усіма підприємствами і представниками бізнесу. І я думаю, що саме це нам допомагає сьогодні триматися. Дуже вдячний, знову ж таки, всім представникам влади – і на рівні адміністрації, і нашому місцевому депутатському корпусу, і народному депутату Артему Чорноморову за спільну позицію та взаємодопомогу. 24 лютого, коли почалася війна, ми без зайвих команд самостійно згуртувалися: рили окопи, створювали блокпости, вивозили плити, ставили блоки, перекривали дороги, знімали дорожні знаки, які могли б вказати напрямок ворогу. Тобто вже з першого дня війни всі працювали на те, щоб створити оборону району.

Пам’ятаю, коли 26-27 лютого приїхали військові, які мали безпосередньо тримати оборону та захищати район, вони були дуже здивовані, що кожен мешканець, кожен голова громади, кожен представник влади, бізнесу, соціальної сфери був на своєму місці і робив те, що необхідно для оборони Вознесенська. Навіть молодь 14-16 років таскала ці мішки з піском і виставляла блокпости. Бабусі й дідусі приносили пиріжки, щоб людям було на цих блокпостах що їсти. Представники бізнесу надавали техніку. Я ще такого не бачив, щоб люди так об’єдналися. Це було фантастично.

Вважаю, що саме завдяки нашій згуртованості та допомозі представникам ЗСУ, яким велика шана та подяка, вдалося відбити ту атаку, а Вознесенщині стати одним з небагатьох регіонів України, який ворог не зміг здолати та пройти далі.

- Пропоную Вам, пане голово, декілька бліц-питань. Сподіваюсь, відповіді допоможуть нашим читачам краще Вас зрозуміти як людину.

- Чи важко бути лідером району в непростий час війни?

- Знаєте, що я вам скажу. Якби я був один і біля мене не стояли ті харизматичні лідери, які представляють нині кожну громаду і ту ж саму військову адміністрацію, мабуть, було б тяжко. Та коли вони поруч, у нас одна мета і ми єдині в спільній справі, все інше відступає. Чесно, були дні, коли 24/7 треба було бути «в тонусі» - ухвалювати рішення, відповідати на дзвінки, координувати, виконувати поставлені задачі, бути практично в різних місцях одночасно. І завдяки тому, що я маю таку підтримку, і все вирішується і виконується командно, все вдається і мені не важко.

- Ваше найвдаліше рішення та найбільше розчарування за той час, що Ви очолюєте райраду загалом і за місяці війни?

- Щоб робота була ефективною, на результат треба працювати кожного дня. Вдалих рішень без підґрунтя щоденної праці не буває. На мою думку, до позитивного результату веде низка послідовних вивірених дій. І це, як розумієте, не якесь одне вдале рішення, а аналіз і кропітка підготовка.

Не можу сказати, що за час очолення районної ради було й щось таке, що не вдалося зробити. Наш район в усі часи був лідером за багатьма напрямами роботи в області, а за деякими – і в країні. Працювати тут завжди приємно.

- Ваше особисте найбільше випробування на міцність за цей період?

- Перше, це, мабуть, ті дні, коли безпосередньо йшли бої у Вознесенську, в Раковому та Новогригорівці. Всі ми з плоті і крові. І коли поруч свистять кулі, рвуться міни, наступають ворожі танки, усвідомлюєш, що все для тебе може скінчитися в одну мить. А попри це прекрасно розумієш, що на тебе дивляться мешканці. І якщо не давити свій страх і не стояти міцно на ногах, це зародить у людей думку про можливість поразки. Тому пишаюся, що це випробування ми всі разом витримали.

А друге... Так склалося, що останні 2 роки я живу у Вознесенську, а сім’я – дружина та дві донечки - переважно мешкають в Миколаєві. Останній раз я бачив їх за 2 тижні до війни. Коли все почалося, я не зміг покинути свій район. У перші найтяжчі дні вони залишалися в обласному центрі й лише згодом змогли евакуюватися одним з гуманітарних коридорів. Дуже за них хвилювався. І дуже за ними скучив, бо не бачив уже понад 120 днів. Знаєте, в житті бувають різні часи: війна, зруйнована економіка, соціальні проблеми, побутова невлаштованість – це все можна пережити й перебороти. А от те, що не бачу рідних, для мене це таки випробування.

- Чи маєте що додати до нашої розмови?

- Я повторюю це на кожному засіданні штабу оборони і додам зараз: нині перед нами чимало викликів і дуже багато питань, починаючи з бюджетних і закінчуючи соціально-економічними, які ми маємо вирішувати лише спільними зусиллями. На теперішній час ми перебуваємо не так близько до фронту, поблизу Вознесенського району і його громад не точаться бойові дії, тож, думаю, ми вже найближчим часом повернемося до нашого вже звичного формату роботи: збиратимемося щотижня з головами громад при військовій адміністрації та розв’язуватимемо спільні проблеми. Мусимо працювати не гірше, та навіть краще, ніж до війни. Вірю в нашу єдність і в наші Збройні сили – ми обов’язково переможемо, і тільки так. І тільки до Перемоги!

Розмову вела Галина Медвінська

Источник