«Били молотками, ошпарювали окропом»: морпіх, що повернувся до Миколаєва, розповіла про російський полон

У ході «жіночого» обміну полоненими 17 жовтня додому повернулася 26-річна Ганна О., військовослужбовець миколаївської 36-ї бригади морської піхоти. У полоні дівчина була 6 місяців та 4 дні.

Вона вийшла із заводу "Азовсталь", коли окупанти почали його бомбардувати. Дівчина каже, якби не здалися в полон, ніби померли б.

•  Читайте більше на Telegram-каналі. Приєднатися до нього можна ТУТ 

"Зараз не віриться… стільки разів воно снилося, що ти вдома…" – зізнається Ганна.

Про полон вона розповідає зі сльозами.

"Зверталися з нами, як звірі. Я вам скажу більше: навіть звірі так не поводяться. Вони били дівчат, вони катували дівчат струмом, били молотками, це найлегше. Підвішували. Про їжу я взагалі мовчу, бо вона була прокисла. Навіть собак так не годують. Хто був із татуюванням... нам хотіли відрізати руки, відрізати татуювання, ошпарювали окропом просто за те, що ти є, за те, що ти в морській піхоті, за те, що говориш українською мовою", - розповідає про пережиті жахи військовослужбовець.

На запитання, а що допомогло вижити, зізнається: "Мрія, що повернемося додому".

Анну чекає вдома дитина, мама та сестричка. Її чоловік, як вона сама каже, "десь у полоні".

Своєю дитиною жінка ще не дзвонила, бо, як виявляється, дитина зараз перебуває на окупованій території (саме тому ми й не вказуємо прізвище жінки), мама – у Миколаєві. Нікого з рідних вона не чула вже понад півроку.

"Чи знали, що ви у списках на обмін?" – питаю.

"Ні. Говорили, що нас не змінюватимуть, що ми сидітимемо до кінця "спеціальної операції", а там, може, пощастить, і ми поїдемо додому, а може, і ні. Говорили, що нас, на крайній випадок, просто розстріляють, як собак. Казали, що ми тут нікому не потрібні, неприємними словами ображали - і все на цьому".

Про те, що вони їдуть додому, дівчата зрозуміли лише коли прилетіли до тимчасово окупованого Криму, до Сімферополя.

"Був хлопчина, я не знаю, скільки йому років, і він сказав: "Дівчатка, ви не переживайте, ви їдете додому", - тому що ми почали все плакати. І те... ми не вірили. Вже коли почули рідну мову, тоді …” – розповідає Ганна.

Вона додає, що окупанти везли їх зі зв'язаними скотчем та стяжками руками, одягали мішки на голову, щоби нічого не бачили.

Джерело