Южноукраїнська громада попрощалась з Героєм Леонідом Мотошнюком

Біль, сум, розгубленість, злість – ці почуття знову охопили нашу громаду, коли її жителі прощалися з одним з кращих синів України, з Леонідом Мотошнюком, що віддав своє життя за волю, за Перемогу.

Він народився у Южноукраїнську у 1988 році й виріс серед нас. Тут ходив у садочок, вчився у третій школі. Леоніда з дитинства приваблювала техніка, підлітком почав ходити до гуртку з авіамоделювання, де створював та запускав в небо літаки. Після школи опанував професію автослюсаря. В армію його не взяли через стан здоров’я, тож одразу після навчання розпочав свій трудовий шлях у басейні «Дельфін» середньої школи № 2, де працював слюсарем.

Через патріотичні почуття не стояв осторонь подій, що відбувалися в країні з 2014 року: пішов у військкомат та наполіг на повторному медичному обстеженні. Його визнали дійсним до військової служби. Так Леонід став артилеристом в АТО, згодом отримав статус учасника бойових дій. У лютому 2022 року він також один з перших добровільно пішов у ЗСУ. Воїн брав участь в обороні Вознесенська 2-3 березня минулого року.

Старший брат Героя – Михайло – згадує: “Леонід – добра, відкрита людина, він завжди приходив на допомогу, коли його просили. Міг майже все. Про таких кажуть, що в них золоті руки… А от про війну, про АТО ми нічого від нього не чули. Казав одне: це страшно. Він беріг нас – мене, нашу матір – від усього того жахіття, в якому він опинитися через власне добровільне рішення. А скільки в нього було планів на мирні часи! Мріяв про щасливе майбутнє із коханою жінкою та їхнім 11-місячним сином, про власний будинок… І все це вмить обірвалося…”

Леонід Мотошнюк, кулеметник стрілецької роти, загинув ввечері 16 квітня поблизу Кізомису Херсонської області внаслідок авіаційного обстрілу.

Сьогодні на площі палацу культури «Енергетик» було як ніколи багато людей у військовій формі. Попрощатися з побратимом приїхали хлопці з територіальної оборони Вознесенщини, з якими пліч о пліч Леонід безстрашно давав відсіч ворогу у березні 2022 року. Прощаючись з воїном, ледве стримували сльози.

Вічна пам’ять та слава герою!