«Я вам клянусь, я ж не дурачок» - суддя Київського апеляційного суду про свою версію затримання з хабарем

Суддя Київського апеляційного суду Юрій Слива розповів свою версію, як при ньому опинився хабар.

Про це він розповідав на засіданні Вищої ради правосуддя.

Як відомо, 29 листопада НАБУ та САП затримали на хабарі чотирьох суддів Київського апеляційного суду, які мали зняти арешт з майна експрезидента Мотор Січі В’ячеслава Богуслаєва. Йдеться про суддів Юрія Сливу, Віктора Глиняного, Ігора Паленика і В'ячеслава Дзюбіна. 4 грудня ВРП дозволила арешт суддів.

За даними слідства, всього суддям було передано 35 тисяч доларів хабаря. Суддя Дзюбін нібито мав роль посередника і за свої послуги залишив собі 10 тисяч доларів. Їх знайшли за місцем проживання судді. Захист вважає, що гроші могли підкинути.

Іншу частину у 25 тисяч доларів мали розділити між собою троє суддів з колегії. Дзюбін нібито поклав їх у коробку з-під віскі і передав судді Ігорю Паленику. Пізніше під час обшуку квартири Паленика детективи знайшли 24 800 доларів.

Слідство вважає, що він залишив собі ці грошові кошти, натомість взяв 16 600 доларів іншими купюрами, щоб передати двом колегам – Глиняному і Сливі.

За даними прокурора, Паленик передав гроші судді Глиняному в рекламній брошурі інтернет-провайдера. А от судді Сливі Паленик нібито передав гроші в пакеті з-під кави зі словами: «Дуже гарна кава, розчинна, ти мені колись давав, от і я тобі тепер даю».

Слива запевняв, що він не корупціонер.

— Я не корупціонер. Я з 26 років Юрій Михайлович. Для мене це головне.

Прокурор каже, що у мене трикімнатна квартира, і це погано. Да, є квартира. В самому кінці Троєщини. Звичайна квартира. Автомобіль у мене простої моделі. У мене немає великих статків, і всі доходи виходять з моєї зарплати.

Я дуже люблю свою сім’ю. Я люблю дружину, дочку, маму, собаку, свою квартиру. Я б ніколи не проміняв їх всіх на будь-які прохання, кошти, пропозиції чи будь-щось.

В колегію цю я прийшов недавно. Вони (судді Паленик та Глиняний – ред.) набагато старші, ніж я. Їх вік наближений до віку моїх батьків. Моя думка малоймовірно, що на щось впливала. Я про це говорив даже з головою.

Він каже: «Юрій Михалич, надо поддерживать свою позіцию». Так я поддєрживаю. Але ви ж розумієте, що колеги давно працюють. Вони, як потім вийде з НСРД, розповідають, що вони один одного з погляду розуміють. А я… попався їм дурник, який важка людина. Того вони не можуть гарантувати результат, — заявляв Слива.

Він каже, що його колега Ігор Паленик постійно розмовляв про різні судові справи. Також він розповів, що Паленик постійно привозив зі Львова, де він проживає, добру каву. Слива каже, що постійно брав її, оскільки у нього хороша кавомашина. У день затримання Паленик начебто теж передав йому пакет з кавою.

— Мене єдине, що тоді стурбувало – тому що він дав мені мелену каву. Навіщо мені мелена кава, якщо у мене зерна. Ну дає, то дає. Кава була закрита. Але я не звертав увагу. Взяв, мені здавалось, що закрита. Хто ж буде давати закриту каву? Я вважаю, що це закрита, повний пакет кави.

Єдине, що здивувало, що вона мелена. Думаю, куда ж мені її діть. Я її засунув прямо в кишеню куртки, оскільки знав, що через 10 хвилин повинен їхати на вокзал. Повинен був завезти на їх прохання на вокзал.

А у мене крім цього було безліч роботи: попризначать справи, повичитувать ухвали, дати вказівки помічникам. Безліч роботи. У мене такий ритм шалений, що навіть думки не виникло перевірити: кава це, не кава, що там, може там алмази. Я не перевіряв. На вигляд було як звичайний пакет. Я всунув його в кишеню і він встав в кишеню повністю. Навіть можна було побачити, що там кава.

Коли ми приїхали на вокзал, я зупинився, я був за кермом. Автомобіль у мене SsangYong. Це авто дружини, тому що я попав в аварію, розбив свій. Я зупинився, попрощався з колегами. Вони виходили і в цей час нас оточили повністю, багато працівників НАБУ, автомобілями, людьми, такі удари по машині, крики. Їх приняли, заламали, схватили, начали обшукувать.

Кричать: «А цей хто? А це водій». І мене всі працівники НАБУ сприймали як водія: «Водій, руки на кермо і сиди». Я сиджу. У мене було єдине питання: «Що відбувається? По якій справі обшук?» Працівник НАБУ називає номер провадження. Я кажу, що мене не провадження цікавить. Арешт? Когось випустили, когось звільнили? По якій справі? Хто заявник, яка сума? «Тіпа ви не знаєте». Я кажу: «Я не знаю», — запевняв суддя.

Після зупинки автомобіля, як казав Слива, детективи НАБУ кілька годин оглядали автомобіль.

— Я взагалі не знав, що в кишені знаходяться кошти. Згодом, це я потім вже аналізую, коли вони вже закінчили, обшукали, колеги попросились в туалет. Їм дозволили, працівник НАБУ повів їх в туалет на вокзал.

А я стою собі, якби я знав, що у мене кошти, я вам клянусь, я ж не дурачок, щоб так не зробить. Я б попросився разом з ними і ці кошти викинув би в туалет чи де-небудь підкинув. Один працівник НАБУ, нас троє. Я б точно їх позбавився. Я не знав, що це кошти.

Згодом, я всовую руку в кишеню і так сталось, що я попав пальцем у цей пакет. Потім дивлюсь, а там гроші, долари. І у мене паніка, ступор. Що мені, зараз прийти до працівників НАБУ і сказать: «О, я знайшов у себе в кишені пакет, а там долари?»

Я не знав, що робити. У мене ступор. У мене думка була, що я водій, мене обшукувати не будуть. Вони дійсно цього не робили б. Але наприкінці працівник НАБУ відійшла, комусь подзвонила, виходить: «Будемо проводити поверхневий обшук».

Почали з Глиняного чи з Паленика. Я зрозумів, що кошти у мене найдуть, що я нікому не поясню, що в цю історію ніхто не повірить. От був Юрій Михайлович і… І ви мабуть не повірите. Адвокати радили казати, що це мої кошти. Не знаю, може ця версія була б розумніша, але це не було б правдою.

Я почав ховати ці кошти, заховав за ремінь. І мені здалось, що все нормально. Але від НАБУ нічого не скриєш. Знайшли. Ви розумієте, НАБУ всі знають. Це найкращий правоохоронний орган у нашій країні. Вони забезпечені всім. У них всі засоби сліжки, контролю. По всім моїм знайомим-родичам телефони зараз (нерозбірливо – ред.), офіційно чи неофіційно. У них все є.

Якщо вони з 2 листопада контролювали всіх нас і знайшли лише куценьку розмову, де Ігор Григорович сказав мені про якусь справу і я угукнув. Да, угукнув, бо я завжди йому казав: «Не морочте голову, давайте послухаємо людей, вивчимо справу». Я не винен. З цією позицією я буду жить далі. Дякую, — пояснював суддя.