Пенсіонери зі зруйнованого РФ Благодатного ночують у машині

Подружжю пенсіонерів із Благодатного на Миколаївщині, яке було майже повністю знищене російськими військами, доводиться ночувати у машині поруч із своїм зруйнованим будинком.

Удень Світлана та Олександр розбирають завали в будинку та на прилеглій території, а ночують пенсіонери в машині. Біля забору — покладені у рядочок снаряди, які вони знайшли поруч з домом.

— Я прибирала завали біля курника. Підняла двері. А там лежить така куколка! В мене руки, ноги як затрусилися! Кажу, Сашко, рятуй! А він мені відповідає, мовляв, наробила репету, нічого там такого страшного, — показує жінка.

Світлана

Благодатне, яке тимчасово було в окупації, звільнили 8 місяців тому. Однак пані Світлана розповідає, що поки у селі ніяких робіт не проводять.

— Самі розбираємо завали. Чого нам чекати? Восьмий місяць як звільнили село — і ніхто ніде нічого не робить. Не розміновують! Нам староста села сказав, що на розмінування нашого села потрібно 5–6 років, а доти нічого робити тут не будуть. Обіцяли нам відбудову за європейськими стандартами, та все заглохло. Нам би хоч дві кімнатки тут побудували! Ми пенсіонери, ми самі не зможемо цього зробити. Дві кімнатки і все. Щоб було де до смерті дожити — нам багато не треба! На Партизанському хоч будматеріали дають. Але там легше, там накрити можна дах. А у нас нема що накривати. В нас все згоріло. Ні миски, ні ложки не залишилося. Це фермерське село! Ми не дамо його знищити. Нам тимчасово запропонували їхати до Партизанського. Але ми не хочемо туди. Подавали заявку на відновлення житла. Заповнили акт на зруйноване майно. Тепер комісія має робить оцінку, наскільки постраждав будинок. Але коли вона прибуде, та комісія? У багатьох в селі будинки взагалі без документів, то їм, скоріш за все, нічого й не компенсують, — розказує вона.

Вони з чоловіком залишили село в перші дні квітня 2022 року. Жінка хворіє на астму, коли закінчилися запаси ліків — вимушена була їхати.

— Росіяни стояли під мостом на околицях. Тут було страхіття. О шостій ранку починалися обстріли — це було як «з добрим утром». О 12-й ночі — це як на добраніч. Я о 4-й ранку вставала, доїла корів, щоб встигнути до обстрілу. Майже весь час сиділи у підвалі, нас було 8 чоловік. І з нами був племінник, йому 10 років. Одного разу до нас прибіг український військовий і сказав закриватися, бо в село зайшли росіяни. Ми сховалися та сиділи тихо. Почули, як під’їжджає танк, потім відкрилися двері у погріб і «орки» кинули кирпичину. «Ловіть, граната!» Ми як почали кричати: випустіть, тут діти! Тоді один руський спустився до підвалу та спитав, чи є з нами військові. Потім усіх нас вигнали на вулицю та почався допит. Питали, де ховаються «націоналісти». Нічого не дізнавшись, відпустили назад до погребу. А потім всю ніч був обстріл, ми сиділи з іконами та молилися. Коли зранку піднялися на двір — хати вже не було, — згадує одну з останніх ночей в селі жінка.

Олександр

Повернулися у Благодатне Світлана з Олександром у квітні 2023 року. Від сільради вони отримали на двох одне розкладне ліжко. Подружжя жартує, що, мабуть, спати тепер їм по черзі.

— Гуманітарку теж не можемо отримати, таке враження, що милостиню просимо. Кажуть, реєструйтеся через фейсбук. А я пенсіонерка, я не розумію, як це робити! Хіба не можна просто подзвонити та сказати, куди та коли підійти? У нас згоріло все, ні чашки, ні ложки не залишилося, а купить не можемо. У Сашка пенсія 2,5 тис., а я взагалі не получаю, бо не вистачило стажу. Ми все життя ні в кого нічого не просили та розраховували лише на себе. А тепер не знаємо, на що сподіватися, — бідкається жінка.

Джерело