Миколаївська медикиня з 36-ї бригади розповіла про російський полон

Військовослужбовиця з Миколаєва Руслана Нуца з 2020 року боронить Україну в складі 36-ї окремої бригади морської піхоти. Дівчина потрапила в полон навесні 2022 року. Пройшла ув’язнення в Оленівці, Таганрозі, Білгородській та Курській областях. Руслана повернулась додому 17 жовтня 2022 року.

- Щодня там з вулиці, з подвірʼя того СІЗО було чутно крики. Як чоловіків, так і дівчат. Вони знущалися, намагались якусь інформацію витягнуть, хлопці кричали: “Не треба, я не знаю, будь ласка”. Постійно були ці крики. Це було найважче, тому що ти знаєш, що це українці, навіть хай не з моєї бригади, але ж українці. І дівчата кричали, а ти сидиш і нічого не зробиш, - розповідає медикиня Руслана Нуца.

Після 12 квітня 2022 року, коли Руслана разом із сотнями посестер та побратимів потрапила в полон, жінку перевезли до російського Таганрогу.

- Вони все говорили: “Ви нікому не потрібні”. Через те, що я з Миколаєва, мені казали: “Миколаїв – це вже росія. Бери російський паспорт”. І дуже часто вони нам пропонували російські паспорти брати, - розказує військовослужбовиця.

Через місяць в Таганрозі дівчину відправили в жіночу колонію у Білгородську область. Ще через три місяці – в Курську. Там, за словами Руслани, їх змушували вчити російські вірші та співати гімн рф.

- Не пояснити, як тяжко було читати той гімн. Я, мабуть, проплакала годину, поки я то все читала. А потім кожного ранку і вечора ми його співали. І треба було не те, що співати, а кричати, - говорить Руслана.

На дівчину намагались впливати психологічно, били та катували струмом.

- Це був офіцер. Я навіть його обличчя тоді бачила. Він його не ховав. Але я так зрозуміла, що він був під алкоголем, або на якихось препаратах, - пригадує військовослужбовиця.

Руслана каже, найщасливіший момент – це 17 жовтня, повернення в Україну.

- Ми вийшли. Я побачила чоловіка в бронежилеті з жовто-синьою стрічкою. Він сказав: “Ласкаво просимо до України. Вирівняйте свої спини”, - додає медикиня.

Після повернення – лікування та реабілітація, відпустка та повернення на службу. Говорить, та сама рота і посада, сумнівів чи служити далі – не було. Дівчина пригадує перші важкі бої, каже було недостатньо досвіду.

- Система добре пишеться в книжках. В реальності все відбувається трохи по іншому, особливо коли в тебе мало часу, то зовсім трішки. Зʼявився досвід і вже на автоматі все відбувається, - розповідає Руслана.

Руслана Нуца – кавалерка ордену “За мужність” третього та другого ступенів. Медикиня розповідає, стати військовою мріяла з дитинства та не шкодує про свій вибір. Руслана відстежує кожний обмін військовополонених та сподівається на скоріше повернення побратимів та посестер.