Беспредел на Николаевщине: зерно вывозят, в людей стреляют, сотрудников ГП увольняют

У Миколаївській області працівники господарства стривожені тим свавіллям, яке відбувається у ДП «Виноградна долина»: там звільняють працівників, вивозять зібраний врожай, стріляють у селі по людям. 

– Сьогодні в гості до нашої редакції завітали колишні працівники дуже відомого в усій Україні господарства «Виноградна долина». Знаходиться воно у квітучому селі Варюшино у Веселинівському районі Миколаївської області. Що сталося? Декілька слів скажу я, а потім надам слово гостям. Господарство було процвітаючим, неодноразово журналісти приїжджали і писали про те, як вирощуються виноградники. Хоча у вас вирощуються й зернові, й бахча. Люди завжди отримували заробітну плату, навіть взимку, коли не працювали. Але для кожного знаходилися обов’язки. В господарстві багато років, більше тридцяти, працював керівником, а до цього ще інженером, спеціалістом – Микола Олексійович Підгородинський. Це депутат обласної ради шести скликань, заслужений працівник сільського господарства, який має більше 60-ти нагород. І хоча він суровий керівник, але до людей ставився нормально. Його вирішили зняти з посади в травні 2017-го. Пам’ятаю, як на той момент проходили збори, де виступили 26 працівників господарства. Чомусь Міністерство агрополітики вирішило зняти цього керівника з посади, і на зміну йому почали приходити випадкові люди, які не знають, що таке поля, урожайність, сівозміни і як працювати з людьми. Така ситуація вже 2 роки поспіль розгромлює господарство, поля заростають травою, виноградники знищуються. Дуже страшна ситуація, адже приходять люди, яким не потрібно село. Я думаю, що ви зараз про це розкажете. Було багато листів до Верховної Ради і Мінагрополітики. Всі просили звернути увагу на цю ситуацію і повернути Підгородинського. Люди перекривали трасу і нікого не хотіли пускати до себе, адже село і господарство в ньому були успішнимими і перспективними. Зараз ситуація дуже гостра – Підгородинський виграв суд, але ніхто його в обов’язках не поновив.

– У нас сьогодні присутня Любов Самсонова.

Л.С. – Ми приходили на сесію. Депутати нас підтримали. Були звернення зі своїм листом і підписами людей. Нам приходить відповідь, що лист отриманий, але дій немає. Я вже 35 років пропрацювала. Я була бригадиром-виноградарем. Болить душа за ці виноградники.

– Поруч зі мною Олександр Лазарєв, колишній бригадир, якого теж звільнили. Мабуть, спеціалісти не потрібні. Майя Часовських, також єкс-бригадир, яка пропрацювала в цьому господарстві досить значний проміжок часу. Розкажіть про ситуацію, яка склалася. 

М. Ч. — Ситуація досить складна. 2 роки тому звільнили нашого директора і почалося те, що на сьогоднішній день призвело до краху господарства. До нас прийшов вже четвертий директор. Перший – Суровцев, який не розрахувався з людьми. Був аудит, викликали його до Києва. Вже на посаді інший. Ми не можемо ні до кого звернутися і запитати скільки було зібрано зерна, соняшника. В минулому році дали вдвічі більше врожаю, але все зникло. Не було ніяких розслідувань, його просто прибрали. 

– Кому це вигідно? 

М.Ч. – Комусь це вигідно! Хтось один займається цим всім. Ми організовуємо збори. Ми чекаємо нового директора. Заходить новий керівник Кустуров. Ми обговорюємо робочі моменти. Цей директор збирає рапс і зернові. Його знову ж таки викликають до Києва і нам телефонують та кажуть, що знову у нас новий директор. Вже приїхала зграя на чолі з Машкіним Євгеном Олексійовичем. Представляються як «просто Женя», «просто Вова» і «просто Андрій». Ці «прості» хлопці до осені зібрали урожаї, запізнюючись на 2 тижні. І більше 100 тонн залишили на полі. Бригадир вже писав заяву про зняття з себе відповідальності. Потім в листопаді нас почали відправляти до Центру зайнятості. Ми пояснюємо, що у нас робота і вони не можуть нас силоміць відправляти. Я почала з ними сперечатися. Вони сказали, якщо я не піду в Центр зайнятості, то мене звільнять за прогули. Пообіцяли, що в лютому викличуть на роботу, але цього не сталося. Вони загнали господарство в глухий кут. Мені 54 роки. Де мені шукати роботу? До вересня я ще постою на біржі, а далі нам перестануть платити. Що робити далі? Виноградники залишаються необрізаними. В кінці березня, після шороху, вони створили якусь робочу групу і просто інсценували робочий вигляд. Зібрали якихось сторонніх людей, але свою справу так і не зробили.

– Розкажіть будь-ласка детальніше. 

О. Л. – Нові директори знищили господарство. В минулому році зі 130 гектарів ми зібрали 59. Після цього ми мали йти у відпустки. Нам сказали, що ще рано, і з Києва повідомлять, коли виходити на обрізку. Сиділи до березня, а потім почали ворушитись. По 21 копійці нам давали за обрізку. При Підгородинському було по 68. Потім ми почали з ними торгуватися і нам почали платити по 53 копійки.

М. Ч. – Нас не брали офіційно на роботу, гроші давали в конвертах.

О. Л. – В кінці-кінців виноград так і не обрізали, зараз вони (виноградники авт.) поросли бур’янами. Старі виноградники наразі не обробляються. Восени нас звільнили, заставили підвали чистити. Добиратися на роботу з села автобусів не давали. Так як їздити на роботу? В нас працювали люди з різних сіл. Пізніше повідомили, що: або ми пишемо заяви про звільнення за власним бажанням, або нас звільняють. 

– Таких людей багато? Це не тільки ви?

М. Ч. – У нас в бригаді працювало 12 людей. Люди, які мають по 4-5 дітей, а наразі вони сидять без копійки. На роботу нас ніхто не взяв і вже не візьме. Ось останній лист. Куди ми тільки не писали, а вони там роблять все, що їм заманеться. Вони ходять і стріляють в людей. Ось підстрелили хлопця, бо він не обізвався.

– А де поліція?

М. Ч. –  Поліція викликається. Вони приїхали, подивилися і все.

– А вам показували якісь документи від міністерства?

О. Л. – Нічого. Вони повністю розвалили господарство. Врожай був отриманий тільки за рахунок дощів.

– А скільки наразі людей, оформлених офіційно.

– Ми не знаємо. Мабуть, 30-32. Раніше в жнива працювало до 150 людей.

– Я знаю, що, навіть, іноді працювало до 200.

М. Ч. – Це було раніше. А зараз, крім цього, багато земель не розпайовано, і ми боїмося, що залишимося без пая. Ми сподіваємося, що нам повернуть Підгородинського і ми доб’ємося розпайовки. Вони повинні повернути, як мінімум, тих 40 людей, яких звільнили. За весь час моєї роботи на мене не було нарікань, а зараз Копилець заявляє, що я якось неправильно щось роблю, керую.

– А звідки вони взагалі?

М. Ч. – З Києва. Коли прийшов час видавати насіння, все застопорилося. Як в державному підприємстві може таке робитися?

Л. С. – А в мене дочка пішла у відпустку, повертається, а їй кажуть, що вона не буде більше тут працювати. Вона відповідає, що в неї дитина навчається в інституті і їй потрібно працювати. Їй кажуть «Як хочеш мати проблеми, ти їх матимеш». Вони нічого не бояться.

– Скажіть будь-ласка, які основні вимоги у жителів Варюшино, і власне самих робітників?

О. Л. – Повернути Підгородинського і розпаювати землі!

– У вас є сподівання, що все ще зможе знову запрацювати?

М. Ч. – Є. Люди згуртуються. Але чужі нам не потрібні. Одні пишуть своє, інші – своє. Мені здається, що там вже все поділено.

– А що скажете Ви?

Л. С. – У нас багато пенсіонерів. В минулому році на 112-му каналі виступав Гройсман з промовою, що всі землі мають бути розпайовані. Я підняла це питання, прийшла в сільську раду, була створена ініціативна група. Ми були, навіть, в господарському суді, але нашу заяву не прийняли. Можливо, новий Президент нам якось допоможе. Чим ми завинили?

М. Ч. – Ми 10 років воюємо за розпаювання. Ми не можемо не те, що лікуватися, а тримати курку, бо її нема чим годувати. В них немає ні совісті, ні гордості, ні відповідальності. Дайте нам пожити! Ми хочемо звернутися до Президента. Володимире Олександровичу, забороніть продажу землі до тих пір, поки не розпаюють всі господарства. Половина України мають паї і живуть, а ми існуємо.

– Шановна влада, почуйте людей і зробіть все для того, щоб вони жили, а не існували. Я вам бажаю перемоги!

М.Ч. – Ми сподіваємося, що все буде добре, що нас почують.

Источник: izvestia.nikolaev.ua