Вознесенськ. Пішла з життя редакторка районної газети

13 січня увірвалася гірка звістка – не стало Наталії Миколаївни Керлан – з 2002 по 2004 рр., а також з 2008 по 2014 рр. Наталія Миколаївна була головною редакторкою районної газети «Вісті Вознесенщини».

Народилася у 1957 році. За фахом була вчителем української мови та літератури. Понад дванадцять років пропрацювала директоркою Дитячо-юнацького центру. Була нагороджена значком «Відмінник освіти України». Останні 12 років своєї трудової діяльності присвятила журналістиці. Працювала на посаді головної редакторки газети Южноукраїнської міської ради «Контакт» та головної редакторки газети Вознесенської районної ради «Вісті Вознесенщини». За особливі заслуги в розвитку журналістики на Миколаївщині неодноразово нагороджувалася почесними грамотами Миколаївської облдержадміністрації та Миколаївської обласної ради. З 2014 року перебувала на заслуженому відпочинку. Писала вірші, прозу, пісні.

Її трудовий шлях почався на Веселинівщині, у Подільській 8-річній школі, на заслужений відпочинок Наталія Миколаївна пішла саме з посади головної редакторки нашої «районки». Важко говорити, важко писати про Наталію Миколаївну у минулому часі… Не віриться, що її вже не буде з нами.

Читач запитає: «А якою була Наталія Миколаївна?». 

А й справді, якою вона була?..

НЕЗАЛЕЖНА. Таких кар’єрних висот хоч і у невеличкому, але дуже своєрідному Вознесенську досягти вдається далеко не кожному. Наталія Миколаївна 8 років очолювала районну газету у Вознесенську, 4 роки – міську газету «Контакт» в Южноукраїнську, ще 12 років керувала Вознесенським дитячо-юнацьким центром. Саме її незалежність: від чужої думки, від своїх страхів та від «авторитетів згори», дозволила їй бути самою собою впродовж життя. Вона була гарною наставницею, котра вселяла віру у підлеглих, і вони йшли за нею вперед – йшли і у часи «шторму», і у часи «штилю».

СИЛЬНА. Наталія Миколаївна витримувала всі життєві «удари» та негаразди ГІДНО. Цього вміння у неї тільки можна було повчитися. І з кожної кривди від долі вона виносила цінні уроки та ставала лише сильнішою. Ніколи не сиділа на місці. Треба – значить треба. Вона і полі, і на виробництві, і у селі, і в місті, і вдень, і вночі, і в холод, і в спеку, аби тільки написати черговий матеріал. Вибору не мала, а власним прикладом демонструвала, як треба… А головне, жодного разу не скаржилася – не скаржилася, як складно, не скаржилася, що хоче відпочити, не скаржилася, що хоче перевести дух… Якось Наталії Миколаївні зробили операцію, бо вже не можна було її далі відкладати. І навіть виходячи з наркозу, одразу почала працювати над черговим номером! Бо такою вона була. Бо всю себе віддавала тій справі, якою займалася, людям, які її оточували, домашнім улюбленцям, яких просто обожнювала, а ще квітам та рослинам, які самостійно з величезним задоволенням вирощувала та ставилася до них, немов до живих створінь…

ТВОРЧА. Куди ж журналісту без творчості? Сотні статей вийшли з-під пера Наталії Миколаївни та були опубліковані на шпальтах нашої газети, на шпальтах інших газет Вознесенського району. У матеріалах вона піднімала важливі та актуальні питання, гострі теми, а також багато писала про людей – простих, сільських, талановитих, добрих, щедрих і щирих. Саме завдяки організаторському та авторському таланту Наталії Миколаївни Вознесенський район, його історія, пам’ять про його величні постаті закарбовані на сторінках альманахів «Вознесенщина моя зоряна», «Люди твої, Вознесенщино», «Молоде обличчя Вознесенщини». Її ім’я навіки вписано в літопис району і в серця багатьох її колег, друзів і знайомих.

ПОЕТИЧНА. За своє життя Наталія Миколаївна написала тисячі рядків неповторної поезії, прози. Інколи читала вірші напам’ять друзям, колегам, рідним… Вітала їх з днем народження авторськими текстами, які вмить розчулювали навіть найстійкіших. Через поезію вона ділилася своїми переживаннями, тривогами, своїм болем, щастям та радощами. Неодноразово ставала лауреаткою обласного авторського конкурсу художньої творчості осіб з інвалідністю «Перлини півдня».

ЖІНКА. Зрештою, за образом незалежної, сильної, вольової людини стояла звичайна жінка, тендітна й чарівна, яка раділа й сумувала, ображалася і прощала, і яка просто любила життя, невтомно працювала, навіть після виходу на пенсію.

Мама, бабуся, сестра, подруга, колега, керівниця, компаньйонка, вчителька, наставниця, ЖІНКА

Саме такою ми запам’ятаємо Наталію Миколаївну, такою ж її запам’ятають рідні, друзі, близькі.

Наталія Миколаївна з’явилася на цей світ у січні – січень забрав її від нас у вічність…

Щиро співчуваємо рідним та близьким Наталії Миколаївни, синові Роману, синові Олександру, онукам.

Вона була такою незбагненною:

Жагучою, і ніжною, і чистою,

Як одаліска, вільною і полоненою,

І, як веселка в перший дощ, іскристою.

Злітала білокрилим птахом в вись,

Та раптом падала і розбивалася о скелі,

А я шукала її скрізь,

Щоб привести в свою оселю.

Вона вела мене життям

Шляхами рівними й тернистими,

Бездумність дарувала й каяття,

Отрутою поїла і водою чистою.

Та, як до сонця квітка, знов

До неї завжди серцем лину:

Бо – найсвятіша, бо вона – Любов!

Нехай мене ніколи не покине.

Н.М. КЕРЛАН