Криминал | Николаев, 11 Февраля, 2020

«Чому правоохоронці дозволяють собі ставити на людині штамп «винен» до рішення суду?» - адвокат Іслангірієва Тетяна Гриненко

Свежие новости: «Чому правоохоронці дозволяють собі ставити на людині штамп «винен» до рішення суду?» - адвокат Іслангірієва Тетяна Гриненко «Чому правоохоронці дозволяють собі ставити на людині штамп «винен» до рішення суду?» - адвокат Іслангірієва Тетяна Гриненко

Миколаївська правозахисниця Тетяна Гриненко продовжує коментувати хід справи затриманого 1 листопада 2019 року Апті Іслангірієва. У новій публікації на своїй сторінці у Фейсбук адвокат Іслангірієва прокоментувала реакцію ЗМІ на арешт свого підзахисного – «одразу після затримання особи чи вручення їй повідомлення про підозру очільники правоохоронних органів на всю область та країну у ЗМІ дуже детально «рапортують» про викриття ними злочинців, називають їх особисті дані, в т. ч. прізвище, ім’я та по батькові, займані посади, демонструють наглядно всі схеми, начебто, їх злочинних дій, оприлюднюють відеоматеріали, в яких фігурують конкретні особи. Таке враження, що журналістів негласно включають  до групи слідчих» - впевнена Тетяна Гриненко.

  • Читайте больше на нашем Telegram-канале. Присоединиться к нему можно ЗДЕСЬ

«Маю право» наводить повний текст публікації:

«Варто нагадати, що незаконність і необґрунтованість засудження невинуватої особи, незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування її є підставами для її реабілітації та покладення відповідальності на державу за протиправну діяльність посадових осіб органів дізнання, слідства, прокуратури, суду

В зв’язку з цим, хотілося б нагадати всім, особливо нинішнім керівникам правоохоронних органів, що в Україні з 1994 року існує Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у відповідності до якого шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню державою. Разом з тим, ст. 1191 Цивільного кодексу України чітко передбачає, що держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

Звичайно, що при такому відношенні законодавця до проблеми суворого дотримання прав і свобод людини та громадянина наші правоохоронці будуть і надалі без будь-якої відповідальності порушувати вимоги Конституції і КПК України.

І тому і не дивно, що на практиці в нашій державі таке матеріальне відшкодування та компенсація завданої шкоди реабілітованим особам реалізовується для мізерної кількості незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності громадян.

Правоохоронці, прокурори, судді поводяться так ніби вони є « господарями життя»,    « вершителями доль», закон написано не для них, саме тому таке масове порушення конституційних прав і свобод громадян в сфері здійснення досудового розслідування, бо самі керівники правоохоронних відомств систематично і головне свідомо допускають такі порушення, а також всіляко заохочують ігнорування вимог законів про це, зокрема, розголошуючи таємницю досудового розслідування, в т. ч. і дані, які ганьблять честь і гідність людини, не чекаючи обвинувального вироку суду визнають і називають таких осіб винними у вчиненні кримінальних правопорушень, називають їх злочинцями, тим самим наносячи непоправної шкоди репутації, честі та гідності таких громадян, які лише підозрюються у вчиненні того чи іншого злочину.

Засоби масової інформації вже забули, що таке перевірка достовірної інформації. Як зазначив свого часу Террі Пратчетт у романі «Правда», «поки правда взуває одну ногу, брехня встигає оббігти весь світ». З Інтернетом швидкість поширення інформації, будь якої – як правди, так і брехні, – збільшилася в рази. Зокрема, це стосується перепостів, тобто поширення інформації, вже оприлюдненої в Інтернеті іншими особами, у тому числі коментарів під статтями тощо. 

Загальне правило щодо поводження з інформацією викладено в першому абзаці частини другої статті 302 Цивільного Кодексу України:

«2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності».

Такий обов’язок стосується всіх фізичних осіб, зокрема журналістів, і будь-яких способів поширення інформації, у тому числі через мережу Інтернет. Водночас абзаци другий і третій частини другої статті 302 Цивільного Кодексу України визначають, яку саме інформацію можна не перевіряти:

«Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело».

Отже, інформація, що була повідомлена посадовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування в межах її повноважень і через офіційні джерела (зокрема, офіційні сторінки таких органів у мережі Інтернет), вважається достовірною, і фізична особа не має відповідати за наслідки поширення такої інформації. В усіх інших випадках саме на фізичну особу, що поширює інформацію, покладається відповідальність за її розповсюдження. Це стосується навіть тих випадків, коли фізична особа поширює вже створену кимось іншим інформацію, зокрема перепощує таку інформацію на власному ресурсі в мережі Інтернет.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

 Відповідно до статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і лише в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Існування цієї заборони зумовлене, перш за все, тим, що передчасне розголошення даних слідства, тобто повідомлення цих даних третім особам, в т. ч. і у публічному виступі, в пресі, в Facebook, тощо, може негативно вплинути на сам процес розкриття злочину, знайдення і викриття речових доказів і документів, та викриття винних, оскільки обізнаність зацікавлених осіб чи цілих організованих злочинних угруповань про те, в якому напрямі йде розслідування, які конкретно слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії будуть виконуватися, які конкретні докази вже здобуті слідчими чи які планують вилучитись, дозволить зацікавленим особам активно протидіяти зусиллям слідчого, прокурора та оперативних підрозділів, перешкоджати встановленню істини шляхом знищення документів, речових доказів чи інших слідів злочину, переховування викраденого майна, залякування чи навіть фізичне знищення осіб, які можуть бути свідками чи потерпілими у справі, створення умов для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, від явки до слідчого, прокурора і суду, в т. ч. і втечі закордон.

Поряд з цим, треба усвідомлювати, що таємниця досудового розслідування в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу, а забезпечення нерозголошення даних кримінального провадження і є однією з гарантій захисту прав і свобод людини. Тому, не дарма, у ст. 32 Основного Закону зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У нашій же нинішній дійсності все навпаки, особливо протягом кількох останніх років. Нерідко, навіть, напередодні, що взагалі неприпустимо, або одразу після затримання особи чи вручення їй повідомлення про підозру (хоча мають місце такі випадки і одразу після початку розслідування) очільники правоохоронних органів (слідчих відділів, управлінь), на всю область та країну у ЗМІ дуже детально «рапортують» про викриття ними злочинців, називають їх особисті дані, в т. ч. прізвище, ім’я та по батькові, займані посади, демонструють наглядно всі схеми, начебто, їх злочинних дій, оприлюднюють відеоматеріали, в яких фігурують конкретні особи. Таке враження, що журналістів негласно включають  до групи слідчих».

 

Наш депутат

  • Фото Оксана Вуив Оксана Вуив Вуїв Оксана Вікторівна народилася 4 травня 1980 року в смт.Єланець Миколаївської області. Закінчила Вознесенську гімназію №1. Вищу освіту здобула на ф

Подписка на новости